Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Андрій Грушицький і суддя Касаційного господарського суду ВС Іван Міщенко взяли участь у професійній дискусії на тему «Адміністративний контроль у сфері іпотечних відносин: інструмент захисту чи зловживання», організованій Нотаріальною палатою України. Захід відбувся 12 березня 2021 року.  

Андрій Грушицький зазначив, що ефективний та оперативний розгляд судами скарг у сфері державної реєстрації можливий за умови подолання кадрової кризи в судовій системі, адже загалом дефіцит суддівських кадрів на кінець 2020 року становив 1900 суддів. Через відсутність суддів на кінець 2020 року не здійснював правосуддя один із місцевих судів. Відтак, за словами судді КЦС ВС, необхідно якнайшвидше відновити роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів для вирішення проблеми кадрового голоду в судовій системі.

Під час обговорення проблеми застосування законодавства про іпотеку суддя акцентував на позиції Великої Палати ВС, за якою неналежне повідомлення іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого ст. 38 Закону України «Про іпотеку» обов’язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавцям про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

Також Андрій Грушицький звернув увагу на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишається чинним до 21 квітня 2021 року. Згідно з висновком щодо застосування норми права, висловленого ВП ВС у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію вказаного Закону. 

Щодо висновку, викладеного в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), у якій ВП ВС погодилася з висновком місцевого суду про визнання недійсним договору відступлення прав, укладеним із фізичною особою, обов’язково слід брати до уваги те, що фізична особа не може бути стороною договору факторингу. Якщо договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб’єктним складом його сторін (ст. 1079 ЦК України) і не може здійснюватися шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Під час обговорення діяльності Колегії Міністерства юстиції з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та судової практики розгляду справ у цій сфері постало питання ефективності розгляду відповідних скарг Колегією та судами. Зокрема, зауважено, що Колегія розглядає такі скарги значно швидше, ніж суди, що дуже важливо в подібних спорах.

Іван Міщенко зазначив, що в середньому українські суди розглядають близько 4 млн спорів на рік і кожного року ця цифра лише збільшується. Верховний Суд щороку розглядає близько 200 тис. процесуальних звернень. Колегія, за інформацією її членів, розглядає 40–50 скарг на тиждень. Виходячи із цього, суддя КГС ВС зауважив, що для судової системи не стане проблемою розгляд скарг, які сьогодні надходять до Колегії. 

Водночас доповідач визнав проблему значних строків розгляду справ судами та наголосив, що для її подолання треба, по-перше, створити ВККС та заповнити вакансії в судах. А по-друге, вирішити питання належного фінансового забезпечення судів.

Також суддя ВС звернув увагу на природу нотаріальних дій зокрема й реєстраційних дій загалом, яка полягає в підтвердженні прав. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що такі права виникають із моменту їх реєстрації. Як пояснив доповідач, запис у реєстрі має подвійну правову природу: він завершує складний юридичний склад виникнення права власності на нерухомість, але після фактичного внесення запису лише посвідчує наявність відповідних прав.

Для порівняння Іван Міщенко навів ситуацію з виконавчим написом нотаріуса та зазначив, що право кредитора на стягнення коштів із боржника виникає не з моменту вчинення виконавчого напису, який лише підтверджує наявність такого права, а відповідно до договору. Натомість нотаріус тільки підтверджує, що це право в кредитора є, оформлюючи відповідний документ, який дає право вчиняти подальші дії зі стягнення заборгованості.   

«Якщо цю думку екстраполювати на діяльність Комісії, то реєстраційні (зокрема нотаріальні) дії не є такими, що пов’язані з питанням права. Відтак і рішення Комісії за відповідними скаргами також не вирішують питання права», – сказав Іван Міщенко. Якщо Комісія скасовує реєстрацію, усі правочини, на підставі яких така реєстрація відбулася, залишаються дійсними. До того ж, як правило, після звернення до Комісії скаржники все одно звертаються до суду.  

Доповідач також наголосив, що ВС завжди стояв і стоїть на позиції, що належним способом захисту в будь-яких правовідносинах є такий, що не породжує наступних спорів. Виходячи із цього, логічно поєднати вирішення спору про право й похідного від нього питання державної реєстрації в одному органі, що вирішує спори про право, тобто суді. При цьому навіть у разі, якщо позивач у спорі про право не заявляє вимогу про скасування державної реєстрації, суд має розглянути це питання, оскільки його невирішення призведе до ще одного спору.   

На питання представника Комісії, на чию користь вона має вирішувати спір, у якому в однієї сторони є виданий дуже давно державний акт на право власності, а за іншою зареєстровано відповідне право власності в реєстрі, суддя відповів, що це спір не про реєстрацію, а про право, тому його має вирішувати суд. Він зазначив, що реєстрація права лише підтверджує, що воно існувало у правовласника до моменту реєстрації. Водночас Міністерство юстиції не може давати правову оцінку правочинам, які уклали сторони, ні з точки зору їх відповідності закону, ні з точки зору їх дійсності.

Наостанок, повертаючись до питання строків розгляду справ судами, Іван Міщенко поінформував, що за підсумками минулого року КГС ВС розглянув вчасно (у встановлені законом строки) 96 % справ.

Верховний Суд