Адвокат просив суд зобов’язати спростувати як недостовірну інформацію, поширену відповідачем у скарзі до дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Ради адвокатів Хмельницької області про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Позивач вказав, що твердження відповідача у скарзі є надуманими і висловленими з метою приниження його честі, гідності та підриву ділової репутації. 

Районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив. Суди зазначили, що звернення відповідача до КДКА не є поширенням недостовірної інформації, оскільки здійснювалося відповідачем у визначеному нормами чинного законодавства порядку для оскарження дій позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача та залишив рішення попередніх судів без змін з огляду на наступне.

Тлумачення ст. 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Якщо особа звертається до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, в ній міститься та чи інша інформація, проте в ході перевірки вона не знайшла свого підтвердження, ця обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку особа реалізувала право, передбачене ч. 1 ст. 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не поширила недостовірну інформацію.

За схожих обставин ЄСПЛ вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію (рішення від 31 березня 2011 року у справі SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37).

Із постановою Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 680/195/17 (провадження № 61-27398св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/82315938.

За повідомленням прес-служби суду